Скажу чесно: я підозрював, що Дні японської культури у Житомирі «виконають» українці. Ну, самі подумайте: де ми – і де японці? Що вони тут забули?.. І мої очікування загалом справдилися. Ось українки у кімоно навчають усіх охочих танцювати по-японськи. До них приєдналася українка у спідниці. Виглядає це трохи комічно.
Ось підприємливі українки продають декоративні деревця бонсай, створені за японською технологією. Можна придбати навіть міні-яблуньку з мікроскопічними плодами! Десь приблизно за 2000 грн.
Український чоловік навчає українських хлопчаків робити орігамі.
Японські шашки рендзю. Вгадайте, хто проводить майстер-класи?..
Цей популяризатор японських настільних ігор навіть підкреслив, що українець: вдягнув вишиванку.
Власне, традиція ця не нова. У Житомирі ще у 80-х роках минулого століття з’явилися підпільні секції, де одні українці передавали іншим секрети «справжнього японського» карате. При цьому «сансеї» ніколи не були в Японії, не вміли читати ієрогліфи і банально плуталися в термінології.
Нарешті, мені усміхнулася Фортуна! Я побачив двох японок – і вони охоче позують для фото. Щоправда, з’ясувалося, що справжня серед них лише та, що ліворуч. А та японка, що у центрі – якось підозріло добре говорить по-російськи…
Ось справжній японець каліграфічно виводить ієрогліфи. Навколо нього дитячий аншлаг.
Цей майстер каліграфії кожну свою роботу дарує.
Дітей взагалі багато. І сприймають вони все дуже безпосередньо.
Слід пам’ятати головне. Японська цивілізація закрита, самодостатня і трохи шовіністична. Японія, навіть попри дуже низьку народжуваність, не заохочує міграцію. Їй не потрібні люди інших рас та націй – і ви ніколи не станете японцем, навіть якщо житимете там довгі роки і зробите пластичну операцію. Японська культура, як духовна, так і матеріальна, не потребує зовнішнього визнання. Кожен японець і так знає, що японське – найкраще у світі.
У Японії іронізують над спробами європейців та американців запозичувати чи відтворювати японські традиції. Фільми Тарантіно «Вбити Білла» та «Вбити Білла-2», які багато хто у нас вважає шедеврами – в очах японця лише придуркуваті треш-комедії. «Японський» ресторан у Житомирі – для японця як кімната сміху. Лише природна стриманість не дозволить йому реготати вголос.
Водночас японці охоче експортують японське – від «Тойоти» до «теріякі», від Муракамі до васабі. І Дні японської культури у Житомирі чітко вкладаються у цю парадоксальну на перший погляд стратегію. Так, їм трохи смішно, коли ви вдягаєте кімоно чи махаєте катаною – але при цьому й дуже приємно. Так, ви не станете японцем – але трохи наблизитеся до «найкращого у світі». Хіба погано?..
Тарас СТРІЛЬЧИК
Будьте першим, хто прокоментував "Рендзю, бонсай, орігамі: справжні і несправжні японці на Михайлівській (ФОТО)"