На цьому аматорському відео військові найімовірніше зафіксували момент загибелі побратимів. Один з них – старший солдат, навідник Володимир Котвіцький. Синові, плаче тато, невдовзі мало виповнитись 20 років.
«Вони були 5 чоловік у танку, хтось вистрелив, не знаю, як воно получилось, танк розірвавсь, то троє потрапили в лікарню, а двоє загинули: Володя і ще один чоловік», – говорить Віктор Котвіцький, тато загиблого артилериста.
З інтернет-ресурсу «Книга пам’яті полеглих за Україну» відомо: поблизу села Рівного на Херсонщині під час пересування підрозділу 26-ої артилерійської бригади на іншу позицію сталася пожежа та вибух в одній із самохідних гаубиць.
«Говорять, що загорілось: електрика замкнула і загорілась САУ», – каже Микола Котвіцький, брат загиблого артилериста.
«Це дуже тяжко. Техніка несправна виїхала, в такому плані, десь замкнула електрика, здетонували снаряди і вибухнуло», – додає Олександр Котвіцький, брат загиблого.
Володя був найменшим у родині. 5-ро старших його братів теж за плечима мають військову службу. Мама після похорону сина занедужала і згодом померла. У селі Вироби на Новоградщині досі стоїть батьківська хата, де хлопці зростали. І звідки проводжали в останню путь молодшого брата.
«Він думав відслужити, далі довчитись і потім зіграти весілля і сім’ю завести. Ждем і ждем його, а хто його знає, раптом вернеться. Надія як кажуть… Я не вірю і ніхто не вірить», – каже Станіслав Котвіцький, брат загиблого.
На присягу до Володі їхали всією родиною. Брати кажуть: пишались найменшим і вірили в кращу долю для нього. Ще до війська хлопець навчався у Новограді-Волинському, Житомирі та Вінниці.
«Відносини у нас завжди були хороші, ми завжди дружили. В дитинстві я біля ставка, пам’ятаю, що перевернув його в колясці. За ним глядів, любив я його глядіть. Все для Володі старалися прикрасити, щоб його дитинство пройшло весело», – говорить Юрій Котвіцький, брат загиблого.
Багатодітна сільська родина жила скромно, батьки працювали на фермі. За усіх синів, кажуть у громаді, завжди відгукувались позитивно. Володимир Котвіцький став одним з найперших загиблих у Новоград-Волинському районі.
«Це була сонячна, добра людина. Він усім любив допомагати, за нього відгукуються в школі дуже позитивно. Він відслужив строкову службу, мав прийти додому», – розповідає Микола Заєць, в.о. старости Поліянівського старостинського округу.
Ще у школі майбутній артилерист займався карате та гирьовим спортом. Вчився добре, товаришував з усіма однокласниками.
«Володя був чесним, справедливим, усміхненим хлопчиком. Завжди був життєрадісним, приходив на допомогу товаришам, ніколи не ображався. Був найкращим спортсменом нашої школи. А тому уже декілька років підряд ми проводимо спортивні змагання на честь Володі», – розповідає Ірина Верещинська, директор Поліянівської ЗОШ І-ІІ ступенів.
На службу в армії хлопець не жалівся рідним. Казав, що чекав на звання «старшого солдата». Не полишав мрії і про навчання в університеті.
«Він до мене дзвонив, зізвонювались. Тоді не особливо дозволяли говорити, що де робиться. Все нормально – все нормально», – каже Микола Котвіцький, брат загиблого.
«Раз він безвідмовно пішов, залишився, хоча хотів додому,але залишився і пішов у таку гарячу точку і один із перших загинув, то, мабуть, він був вольовою людиною, сильною», – додає Валентина Коротчук, бібліотекар.
Рідні пригадують: перед похороном довелось почекали, поки буде готова ДНК-експертиза. Ховали молодого військового усієї громадою.
«Гроба привезли потом, через пару днів, а що воно там, сказали не відкривати. Я не відкривав. А що ми там поховали – не знаю», – розповідає батько артилериста.
З плином часу, говорять брати загиблого артилериста, біль утрати їхнього Володі не минає. Хлопець ще зовсім нічого не встиг у житті, йому назавжди залишиться 19.
«Це ненормально, в любому випадку, що молоді хлопці, які життя ще не бачили, вони просто гинуть. Це дуже неправильно. Це рана, біль не все життя. Це кров наша, дуже тяжко, воно ніколи не забудеться», – каже Олександр Котвіцький.
У сусідньому з Виробами селі Поліянівка на честь Володимира Котвіцького перейменували центральну вулицю, встановили 2 меморіальних дошки у школах громади, де він навчався. Посмертно артилериста нагороджено відзнакою Міністерства оборони «Знак пошани».
Будьте першим, хто прокоментував "«Гроба привезли, а що воно там, сказали не відкривати. Я не відкривав. А що ми там поховали – не знаю»: пам’яті 19-річного артилериста Володимира Котвіцького (ВІДЕО)"