Брікофілія: непересічне хобі бердичівлянина(ВІДЕО)

У бердичівлянина Ігоря Яцика незвичне захоплення – брікофілія. Це, пояснює він, не надто поширений в Україні вид колекціонування старовинної цегли. Чоловік вже має близько 50-ти екземплярів, які розмістив у власному музеї старожитностей «Бердичівська скриня». Цеглини спершу його мало цікавили. Поки не отримав екземпляр з клеймом.

«Я тримаю в руках сторічну річ, раритет. А якщо їх буде декілька, то вже виходить цегляний, кам’яний літопис нашого міста. Тому почали збирати», – розповідає Ігор Яцик, збирач предметів старовини.

 Здебільшого цеглу шукає сам у розвалених спорудах. Заняття, каже, непросте: треба поритись в будівельних уламках.

«Щоб проявились літери або знаки якісь. І не хочеться ж її порушити, вигляд її. Затим треба її відмити, висушити і знайти інформацію про неї. Мало того, що я знаю, де її знайшов, а хто її виробник, хто клав цю стінку. А інформації ну дуже обмаль», – каже чоловік.

Найстарша цеглина у колекції, припускає Ігор Яцик, приблизно 1850-го року. Зроблена на Чуднівщині у селі Бейзимівка, де у 19 ст. Ян Савіцький побудував цегляний завод. Цегла виходила з ініціалами власника і тавром царської корони як символом імперії, якості, добротності. З часом будматеріал робили  вже з повним іменем чоловіка і назвою села. На такі цеглини у Бердичеві пан Ігор натрапляв зокрема під час реконструкції театру. У приватних колекціях українців, каже, є ще старіша цегла. Як-от з Кляштору Босих Кармелітів. Про неї він мріє. На цеглі  є релігійні символи.

«Людина проїжджала з Хмільника в Київ і зупинилась, і знайшла. Я тут її шукає кожен день, будь-яку інформацію, а він їхав повз і знайшов ці цеглини», – каже колекціонер.

Ігор Яцик збирає виключно ті цеглини, які говорять про цегельну справу краю. Є у нього екземпляри з Романівщини та Чуднівщини.

005 «Цегла завжди була з іменем цієї місцевості: Бартуха, Корвіновка, Нікольськ, Бейзимівка, тільки своє місцезнаходження показувало тавро. А в Бердичеві поки ми не знайшли жодного клейма з назвою Бердичів», – каже він.

Можливо тому, що будинки з добротної цегли і досі стоять. Та і виробники могли називати її інакше. Краєзнавці кажуть: Бердичів розбудовувався не лише на власній цеглі. Трапляється на ній навіть клеймо «Лондон».

«У всі часи існувало таке поняття як контрабанда або фальсифікат. Виникає така спокуса, можливо, навіть свою цеглу випустити під маркуванням іншого відомого виробника для того, щоб продати свою продукцію. Можливо, навіть дешевше або навіть дорожче, ніж зазвичай. Тому цим користувались», – розповідає краєзнавець Анатолій Горобчук.

Перші згадки про цегельну справу на Бердичівщині датуються серединою 19-го століття. На тодішніх картах міста є позначки цегельних заводів.

«В мікрорайоні, де зараз знаходиться міська лікарня, спершу картографи позначають глинище. А ще через декілька десятиліть інші картографи позначають поряд існування вулиці Цегельної. Назви чітко вказують на те, що в середині і наприкінці позаминулого століття там існував цегельний завод», – каже Анатолій Горобчук.

На початку 20-го століття джерела вказують на існування офіційних цегельних заводів.

«На 1908 рік їх було навколо Бердичева 3, які виготовляли цеглу і були вказані параметри виробничих потужностей», – додає він.

Ця цеглина з’явилась у довоєнні часи. Знайдена вона чоловіком на розвалинах колишньої станції юних техніків. А ось це – останнє поповнення колекції з клеймом англійською. У перекладі означає – «надійна». Її привіз вчитель історії з села П’ятка, що на Чуднівщині. Вона має 2 бортики І викарбувані цифри.

«Всі думають, що це рік виробництва її. Так хотілось би, але це температура, при якій вона витримує. І номер партії. Я думаю, що це 1800-1850 рік приблизно», – каже Ігор Яцик.

На думку краєзнавців, така колекція дозволяє вивчати минуле міста. Вже наявні екземпляри досить широко розкривають історію цегельної справи на Бердичівщині.


Будьте першим, хто прокоментував "Брікофілія: непересічне хобі бердичівлянина(ВІДЕО)"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*