1 «Всі ми рівні, незалежно від емоційного, фізичного чи матеріального стану» — саме це намагається донести оточуючим Катерина Чорток. 27-ми річна житомирянка має проблеми зі здоров’ям, а тому змушена пересуватися містом на інвалідному візку. Їй це, як правило, буває вкрай незручно.
«Майже півроку я мешкаю самостійно і справляюсь із побутом достатньо просто. Звичайно багато що залежить від умов, які є в помешканні, але зараз я орендую приватний будинок, тому підлаштувала його максимально під себе» — розповіла Катерина.
Дівчина зізналася, що аби зняти помешкання їй довелося 1.5 роки шукати власника, який би згодився надати житло в оренду.
«Власник приватного будинку, в якого я зараз орендую квартиру, поставився до мене з розумінням та допоміг переробити поріг між кімнатами й облаштувати міні пандус, аби я могла самостійно виїжджати на подвір’я» — розповіла Катерина.
«Я нічим не відрізняюся від інших людей, мої щоденні потреби ідентичні. Кожного ранку я прокидаюся та самостійно готую сніданок. Далі беруся за роботу — майже 9 років працюю віддалено у call center оператором у сфері фармацевтики, хоча за освітою я соціальний працівник. Виїжджаю з дому в різні райони міста практично щодня, але Житомир майже не пристосований для людей, що пересуваються за допомогою інвалідного візка» — поділилась дівчина.
Катерина розповіла, що пересувається в інвалідному візку ще з дитинства, тому добре вивчила свій маршрут громадським транспортом та запам’ятала тротуари, які подекуди зовсім не відповідають рівним можливостям усіх житомирян. Найчастіше дівчина користується маршрутами № 4 та № 110.
«Багато водіїв автобусів навіть не виходять, аби допомогти заїхати в салон. Практично ніколи пандус автоматично не висувається, тому водію потрібно вийти і опустити його самостійно, але вони лінуються. Мені залишається сподіватись лише на пасажирів чи перехожих. Добре, що серед водіїв міста є декілька, з ким я особисто знайома. Вони знають про мої проблеми, тому я рада хоч за це» — розповіла Катерина.
«Доводиться пристосовуватись до тих зручностей в місті, які є. На жаль, дуже часто потрібно просити про допомогу в інших, тому що багато магазинів, кав’ярень та навіть аптек і стоматологічних поліклінік не пристосовані для людей на візку. Зараз все більше людей намагаються допомогти і реагують на мої прохання. Проте зустрічаються люди, які думають, що я в них щось проситиму, наприклад матеріальну допомогу, тому просто стараються пошвидше обійти» — сказала дівчина .
Житомирянка розповідала, що були такі випадки, коли через високі бордюри, навіть в центрі міста, вона не могла самостійно подолати пішохідний перехід, а люди, яких просила про допомогу, довозили її до середини дороги, а потім просто лишали і втікали.
Катерина з дитинства любить вишивати хрестиком та бісером. Дівчина розповіла, що зараз працює по 12 годин позмінно, 2 через 2 дні. Інколи Каті просто не вистачає часу та сил займатись своєю улюбленою справою, бо тепер, коли вона наважилась жити самостійно, має вчитись піклуватися про себе сама.
Дівчина часто брала участь у міських та обласних виставках вишиванок та навіть займала призові місця.
«Самостійно жити набагато простіше морально, бо ти ні від кого не залежиш. Я й так майже щодня мушу просити про допомогу у перехожих, тому зараз хочу довести самій собі, що можу самостійно за собою доглядати» — поділилась дівчина.
В майбутньому Катерина Чорток мріє освоїти курси манікюру та працювати в салоні краси. Перші кроки вже зроблено — дівчина віднайшла власницю салону, яка готова взяти її на роботу в майбутньому. Проте на цьому не зупиниться: «Деякі люди навчаються і до 50 років, тому в мене ще є час, аби осягнути щось нове. Головне питання зараз — це матеріальна можливість та пристосованість міста для більш-мен вільного пересування»
Моей семье приходится уже 35 лет бороться с неудобствами городской инфраструктуры. Хотя многое сделано. Автобусы и троллейбусы в основной массе не подходят для людей с ограниченными возможностями. Благодаря мэру и некоторым предпринимателям стало легче ехать на низкопольном транспорте.