«Поліський університет» у столиці Волині або чому Житомир – не Полісся

Декілька років у Житомирі можна спостерігати справжній «поліський» бум. Футбольна команда? – «Полісся»! Стадіон? – ще б пак! А днями Times.ZT писав, що й назву Житомирського національного агроекологічного університету хочуть змінити – і, звісно, на Поліський національний університет.

Через усе це у пересічного мешканця Житомира складається тверде переконання, що він живе на Поліссі. Настільки ж тверде – наскільки й хибне.

Плутанина починається, щойно городянин виїздить за місто. З півдня, заходу та північного заходу Житомир оточений реліктовими лісами. На карті природних зон добре видно, що Житомир перебуває у зоні мішаних лісів. Отже, все збігається, це Полісся – думає собі житомирянин.

Ось нібито ще один доказ. Якщо подивитися на топографічну карту області, то можна побачити смугу лісів, яка йде берегом Тетерева від Коростишева до Житомира й тягнеться далі на захід.

Цю смугу часто неправильно називають «житомирсько-коростишівським Поліссям». Чому неправильно? Бо Полісся – це не природно-кліматичний, а історико-етнографічний регіон. Полісся це не там, де ліси – а там, де живуть поліщуки.

Область трьох регіонів

Сучасна Житомирська область – результат довільного нарізання територій, проведеного ще за часів СРСР. Унікальність області у тому, що десь між селом Головине (Черняхівського району) та селом Потіївка (Радомишльського району) – стикаються три великі діалектні масиви української мови: північні говори (позначені блакитним), південно-західні (позначені рожевим) та південно-східні (позначені зеленим).

Якщо говорити більш предметно, то на Житомирщині мило обнялися середньополіські, волинські та середньонаддніпрянські (київсько-полтавські) діалекти. Кордон між поліськими та волинськими говірками йде по лінії Володимир-Волинський – Луцьк – Рівне – Новоград-Волинський – Хорошів. Південний схід Житомирської області це історична Київщина: Коростишів, Брусилів, Корнин, Андрушівка, Попільня, Ружин. Житомир, а також Бердичів, Любар, Чуднів, Миропіль, Баранівка, Романів, Пулини – перебувають у зоні волинських діалектів.

Деревляни, дуліби, поляни

Діалектні відмінності української мови – ніщо інше, як давній «привіт» від Нестора Літописця. Племінні об’єднання деревлян (поліщуків), дулібів (волинян) та полян (наддніпрянців) сформувалися понад тисячу років назад. І, як бачимо, зберегли свої характерні мовні та побутові особливості аж до сьогодні.

Діалекти – безцінний скарб кожної нації. У Хорватії, наприклад, автор може видати книгу не лише літературною «загребською» мовою, а й будь-яким локальним діалектом – навіть говіркою найменшого острова в Істрії!

Житомир – столиця Волині, а не Полісся

А Житомирщина вперто б’ється головою об ПОЛІССЯ – ніби забувши про інші етнографічні регіони, які входять до її складу. Нехтуючи волинянами та наддніпрянцями, які сумарно становлять більшість серед корінного населення області. Хіба це справедливо?

Ще раз повторюю: Житомирська область – унікальне штучне утворення, яке має на своїй території і історичну Волинь, і історичне Полісся, і історичну Київщину/Наддніпрянщину. А сам Житомир – історична столиця Волині.

У мемуарах Володимира Короленка докладно описано губернський Житомир середини ХІХ століття. Це невелике, але місто – з усіма ознаками міського життя, зокрема, з власним театром. Пізніше родина Короленка перебралася до Рівного – яке змальоване у вигляді патріархальної провінції сільського типу. Луцьк також був заштатним містечком. Тобто, Житомир був єдиним населеним пунктом, який міг виконувати роль центру губернії. Слід сказати, що за царизму Полісся не вважали окремим регіоном: його автоматично включали у склад Волині.

Історична «правильна» Волинь зачіпає території 7 областей України: Житомирської, Рівненської, Луцької (так!), Вінницької, Хмельницької, Тернопільської і навіть трохи Львівської. Так звана Волинська область (яка складається наполовину з Волині, наполовину з Полісся) – це химерна дурниця радянських часів, яка, сподіваюсь, буде виправлена. Область з адміністративним центром у Луцьку – має бути Луцькою.

Претензії однієї області називатися «волинською» такі ж комічні і безпідставні, як і спроби зварганити в історичній столиці Волині «поліський університет». Тут не може бути ні «поліського», ні «волинського», ні «наддніпрянського»: все це на Житомирщині є – але одне не може затьмарити інше.

Тарас СТРІЛЬЧИК