У березні дитячий письменник Дмитро Кузьменко, відомий під псевдонімом Кузько Кузякін, розпочав у Житомирі реалізацію ініціативи «Годинка читання вголос». Спочатку зустрічалися із дітками різного віку та їх батьками у бібліотечних закладах міста частіше, нині ж – раз на тиждень. Усі бажаючі мають попередньо заповнити форму онлайн-реєстрації, а після цього їх додатково повідомлять про час і місце проведення. Жодних обмежень нема. Важливо, щоб дітям був цікавий процес, вони гарно проводили час, спілкувалися, бавилися і читали разом.
«Не мені вам розповідати, в якому емоційному стані внаслідок російсько-української війни опинилися наші діти. Замість навчання та ігор, вони змушені спати в підвалах та разом з дорослими перебувають під постійним стресовим навантаженням. Але ми не можемо дозволити російським покидькам забрати у наших дітей найцінніше в житті – дитинство. І тому навіть в цих умовах намагаймося подарувати їм радість нормального спілкування та проживання казки», – пояснює Дмитро Кузьменко.
Розповідає, що у перші 10 днів з початку повномасштабної війни усі його думки були зайняті тим, аби перевезти родину в безпечне місце. Через постійні сигнали «повітряної тривоги» та обстріли Житомира і його околиць, змушені були переїздити, постійно перебувати в укритті. Врешті, коли рідні Дмитра успішно виїхали за кордон, він трохи заспокоївся, зміг подумати про те, що робитиме далі. Зупинившись у Львові, отримав пропозицію від свого доброго знайомого – колишнього викладача з університету. Зокрема, директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богдан Тихолоз запропонував допомагати охороняти заклад.
«У Львові було багато різних волонтерських ініціатив і я аналізував, де можу бути найбільш корисним, але скрізь було зайнято. Розумів, що людей, які можуть працювати в музеї, вистачає, тому поділився з товаришем ідеєю про організацію дозвілля для дітей внутрішньо переміщених осіб. У місто приїздили батьки з дітьми із різних регіонів країни, переважно з тих, де велися бойові дії. Вони у величезному стресі. Поки батьки займаються питаннями пошуку житла, облаштування побуду, діти не можуть відвідувати садочки, школи, вони фактично ізольовані. Їм передається емоційна напруга, вони чують сирени, кожен приїхав зі своєю історією. Найкраще, що в такій ситуації міг робити я – читати разом з ними книжки, – продовжує Кузьменко.
– Так діти зможуть бачити своїх однолітків, чути казку – це те, що власне, вони й мають робити в дитинстві. Ця ініціатива там швидко прижилася, але обросла різними організаційними штуками і перетворилася на справжню громадську організацію. Долучилося одразу десь дві сотні людей, які готові проводити майстер-класи різного спрямування. У Львові я ще побув певний час, а потім зрозумів, що хочу повернутися в Житомир, оскільки бачив, що ініціатив для дітей і тих, хто в цьому допомагає, вже достатньо. Після повернення побачив, що Житомир для мене ідеальне місто, бо було мало людей, а після 15-16 години життя взагалі завмирало. Тоді й повернувся до ідеї з читанням для дітей. Зателефонував Ларисі Харчук (директорка КЗ «Централізована бібліотечна система» Житомирської міської ОТГ) і ми одразу про все домовилися, визначилися із безпечним місцем».
Письменник каже, що загалом ініціатива «Годинка читання вголос» з’явилася ще пандемії та війни. Подібні читання проводив у Києві в бібліотеці «Оціум». Принциповий момент – читати мав не лише Кузьменко, але й самі батьки, які приходили з дітьми. Таким чином, в процес інтегрувалися усі члени родини. Успішну практику розпочав втілювати і в Житомирі.
«Наразі переважну більшість часу читаю я, але є така чудова мама Яна Біляченко, яка приходить із донечкою Євою. Вона приносить і свої книги, і теж допомагає читати. До речі, саме вони приходять постійно. Є діти, які навідуюся час від часу. У нас буває по-різному. Зараз нам не важлива кількість, та й загалом у таких заходах на кількісний показник не зважаємо, бо ми це робимо для дітей. Читаємо навіть тоді, коли присутня одна дитина, але збирається десь група до 10 дітей, – говорить Дмитро Кузьменко. – Хотілося б, щоб батьки не просто залишали дітей слухати, а приходили з тим, що хочуть самі почитати і показували приклад читання своїм та іншим дітям. Щоб діти більше знайомилися і це були не ситуативні випадкові зустрічі. Мета – об’єднати дітей читанням, створити своєрідний майданчик для розмов, обміну думками, враженнями, викликати позитивні враження, відволікати від війни. Це глобальна мета цієї маленької ініціативи».
Зараз такі зустрічі проводяться раз на тиждень, бо у Житомирі дитячі та розвиваючі заклади відновлюють свою роботу, проходять інші заходи у бібліотеках, управління культури міськради влаштовує тематичні майстер-класи, тощо. Тому, за словами Дмитра, необхідність «Годинки читання в голос» вже не така актуальна як у перші тижні війни. Варто зауважити, що з читанням Кузьменко приходив до дітей і у місцеву лікарню.
Для читання письменник деякі книги обирає сам – приносить те, що буде цікаво почитати. Дещо вже під час зустрічі діти самостійно беруть із полиць бібліотеки.
«На жаль, у мене поки є комунікація лише з мамами Яною і ще з Оксаною Тарасовою, але я б хотів, щоб інші теж долучалися і приходили з книгами, читали дітям. В цьому ж сенс ініціативи – готуватися разом, обирати книги, разом читати, проводити час, – наголошує Дмитро Кузьменко. – Хотів би, щоб ініціатива йшла від батьків, а я читав менше чи взагалі не читав. Ідея не в тому, щоб все трималося на мені, а ідея в тому, щоб родини, саме батьки з дітьми, об’єднувалися навколо читання. Ми за годину читаємо не один твір. Зазвичай я починаю з чогось, а потім дивлюся, якщо вони втомилися, пропоную інші варіанти. Можуть обрати книги прямо з полиць, адже контакт з книгою важливий. Запитую, чи читаємо цю книжку, чи оберете щось інше. Є набір книжок, більший ніж можемо прочитати за раз, на місці визначаємо, що будемо читати. Якось вирішуємо, домовляємося. Я не робот, читаю зі своїми емоціями, озвучую якісь ситуації, ставлю питання, обговорюємо паралельно ілюстрації, аби підтримувати увагу. Це не якесь театральне читання, я ж не актор, але дітям подобається сам процес – можна уточнювати, говорити, гортати сторінки, дивитися малюнки, ніхто не змушує сидіти і слухати, можна займати будь-яке зручне положення. Їм цікаво чути історію, ставати в певній мірі її частиною. Поки я у Житомирі, ми будемо читати, але мені важливо, щоб самі батьки почали читати, щоб це об’єднувалося не навколо мене, а просто була ініціатива, яка буде існувати автономно й надалі».
Дмитро Кузьменко також долучився до проєкту «Казка на ніч», де відомі житомиряни – артисти театру, митці, музиканти, журналісти, волонтери, представники місцевої влади, записують серію відео із казками української мовою. Письменник читає авторську казку «Труба, яка мені схожа на трубу» зі збірки «Я і мій тато».
Нагадаємо, що в Житомирі щонеділі проходять безкоштовні майстер-класи для дітей, під час яких представники мистецької формації «ВулБа» вчать грати на етнічних барабанах.
Довідково: Дмитро Кузьменко (Кузько Кузякін) – український дитячий письменник, художник-ілюстратор, автор чималої кількості творів для дитячої читацької аудиторії – «Зубасті задачки», «Кожен може поцілувати принцесу», «Що таке математика», «Росли груші на вербі», «Неперевіршені задачки», «Я і мій тато» та багато інших. Лауреат багатьох літературних конкурсів (премія «Коронація слова», премія «Смолоскип», премія імені Олександри Кравченко) та переможець стипендіальної програми Міністра культури і національної спадщини Республіки Польща «Gaude Polonia». З 2016 року твори Дмитра Кузьменка входять до шкільної програми з літературного читання в початковій школі.
Юлія Демусь
Будьте першим, хто прокоментував "Читання замість сирен: у Житомирі дитячий письменник запрошує до читання книг дітей разом із батьками (ФОТО)"