Розповідати про себе волонтерка Олена Гончаренко зовсім не любить. Каже, що не вбачає нічого цікавого у собі, а от про справу, якою займається, говорить з неабиякою жагою.
Олена Гончаренко — житомирянка, яка живе волонтерством. Вона є засновницею благодійного фонду «Фундація Волонтери Без Кордонів». Справу свою дуже любить, вважає це своїм хобі:
«Моє хобі — це мій благодійний фонд, це те, чим я займаюся тривалий період свого часу, кожну вільну хвилину, яка в мене є, я приділяю своєму фонду, бо люблю допомагати людям, це приносить мені неабияке задоволення».
До волонтерства жінку надихнули батьки та діти, в яких вада розвитку:
«В мене народилася дитина з вадою розвитку. І ми пройшли тривалий етап лікування. За цей час я часто бачила сім’ї, які теж лікували своїх дітей, я розуміла їх біль, як ніхто. Мені дуже хотілося зробити щось хороше для інших людей. Адже матері, які мають дітей з вадами розвитку, дуже часто прив’язані до своїх дітей, вони не мають можливості працювати, не все можуть дозволити собі купити. Тому, якось поступово я почала цим займатися. Спочатку допомагала дитячим будинкам, інтернатним закладам, потім до мене почали звертатися люди із складними життєвими обставинами. І крок за кроком я почала свою волонтерську діяльність».
Олена Гончаренко зізнається, що не всі її знайомі ставлять до цього з розумінням:
«Досить часто в мене запитують: „Для чого тобі це потрібно, ти не маєш з цього коштів, не маєш відомості, ти витрачаєш купу часу, який можна провести з друзями, чи просто вдома відпочити?“. Але я відповідаю — це треба відчувати, якщо ви це не відчуваєте, то і не зрозумієте. Коли я по області роздаю той самий одяг нужденним, я так само витрачаю власні фінанси, і коли я бачу цих людей, які це потребують, і я їм даю те, що їм потрібно, я відчуваю внутрішнє задоволення».
Проте у родині вчинки жінки дуже поважають, і допомагають:
«В родині до мене ставляться терпляче, якщо потрібно з чимось допомогти, мої сини мені допомагають. Я маю два дорослих сина, якщо я кажу, що треба розгрузити машину з мішками одягу, вони йдуть і розвантажують мовчки. Але в основному я є керівником, як і в своїй організації, так і в себе вдома. Вдома в кожного є свої обов’язки, мама має тільки роздати завдання, хто і що має робити».
Волонтерство — справа складна, і зовсім не прибуткова, зізнається жінка:
«Від благодійного фонду я не маю абсолютно ніяких прибутків, тому я маю ще працювати. Я займаюся маркетинговими послугами. Сама планую свій час, і розподіляю його так, щоб мати можливість займатися і фондом, і роботою. Складність волонтерства в тому, що важко знайти людей, які захотіли б допомогти і повірили в те, що ти хочеш допомогти людям, а не нажитися на цьому. Багато хто не вірить в добрі безкорисні справи. Важко знаходити спонсорів та партнерів, тут дуже виручає співпраця з іншими організаціями».
У 2019 році «Фундація Волонтерів Без Кордону» отримала нагороду на конкурсі «Благодійна Україна» за те, що фонд зумів згуртувати громаду, яка власне і допомагає волонтерам, приносить необхідні речі, меблі, посуд та продукти.
Найбільшою нагородою Олена Гончаренко вважає подяку та позитивні результати тих, кому допомагає:
«Матеріальних подяк не приймаю. Для мене найбільша нагорода — це вдячність словами. Коли люди дзвонять, і розповідають про те, що в дитини, якій ми допомогли зібрати кошти на лікування, є позитивні результати, що хлопчик, який не ходив, почав ходити, то розумієш, що життя людей покращується завдяки тому, що ти їм допомагаєш, це і є найбільшою нагородою в цій роботі, ти просто розумієш, що це все недаремно».
Підопічним волонтерки був і відомий житомирянин Максим Калінчук, який попри складну травму не перестає боротися за своє здоров’я:
«Максим Калінчук знайшов мене сам, йому про мене розповіли. Він попросив допомоги в зборі коштів. Ми двічі робили для нього благодійний концерт. Максим дуже класно малює, робить авторські футболки з написом. Через мене пройшло багато людських доль. Але найбільш сильна історія Максима Калінчука, адже він така дуже сильна духом людина, він не змирився з інвалідністю, навпаки продовжує вести абсолютно соціальний спосіб життя. Коли ми робили для нього концерти, він приїжджав на інвалідному візку до людей, аби подякувати. Максим сильний духом, і він є прикладом для абсолютно здорових людей».
Святкувати 8 березня жінка не планує, адже вважає це звичайним днем:
«Я не люблю свята, і практично їх не святкую. Мої діти мені завжди дарують квіти і цукерки, але особливої атмосфери свята в цей день я не відчуваю. Багато хто вітає у фейсбуці, телефонують особисто, але я проти подарунків».
Проте кожній жінці хоче побажати знайти своє покликання:
«Я — засновник, штурман команди, який направляє цей фрегат під назвою „Фундація Волонтери Без Кордонів“. Кожній жінці бажаю, знайти своє покликання, справу для своєї душі, бо просто прожити життя — цього замало, треба ще залишити щось після себе. Мені приємно, коли моя дитина, коли ми проїжджаємо повз однієї церкви, де я посадила ялинки, згадує, що ці ялинки посадила моя мама. Я хочу, щоб в житті кожної жінки були такі миті, коли її діти будуть пишатися, що мама зробила багато добрих і корисних справ».
Допомогти фундації може будь-хто. Непотрібний одяг, іграшки, книжки, канцтовари, продукти, все це можна приносити на офіс «Фундації Волонтерів Без Кордонів», який знаходиться за адресою: Київське шосе 11. Олена Гончаренко відкрита жінка, тому з нею можна зв’язати за її номером телефону: 0965059727.
Також Олена Гончаренко розповіла про майбутнє відкриття соціальної майстерні для вразливої категорії людей, що потребують допомоги, яка буде навчати людей виготовляти вироби своїми руками, комп’ютерної грамотності, для дітей та підлітків будуть організовані різні гуртки. У такій майстерні будуть облаштовані місця для матусь з усіма необхідними речами по догляду за малюком. Крім цього, будь-хто з підопічних майстерні зможе отримати правову, психологічну та моральну підтримку.
Будьте першим, хто прокоментував "«Волонтерство, як поклик душі»: житомирянка Олена Гончаренко — жінка, що надихає на добрі справи"